Книга О. Осійчук "Абрикосова книгарня"

Є книги, які збурюють і бентежать, змушують працювати мозок і викликають суперечливі думки, є книги для душі, в які занурюєшся і відпочиваєш. Книга Орести Осійчук «Абрикосова книгарня» саме така, як перші, другі й терті. Вона неймовірно добра, зворушлива й атмосферна. Якщо вам не вистачає в нашому складному і суперечливому житті саме цього, то це книга для вас.

Однак є в ній не тільки добра і мила історія, а й суперечність і загадка, які викликають бажання розібратися, подумати, зважити. Байдужим не залишає і це головне!

Книга написана чудовою мовою, іронічною і легкою. Спочатку мені здавалося, що вона все-таки дитяча, адже більша її частина присвячена дитинству хлопчика Міська, якого мати віддала на виховання вуйку Стефану і його дружині Касі. Люди, які сприймалися чужими й ворожими, поступово стають для нього найближчими й доводять це своїми вчинками. Ми переживаємо разом із Міськом події його нехитрого життя, дружбу з Ромком, Феськом і Іренкою, вовченятами, співчуваємо їм, слідкуємо за стосунками хлопчика з цьоцею і вуйком, з далекою мамою.

А який смачний початок у книги!


«– Міську! Міську! А най тя шляк трафить! Ти що оглух?! Іди їсти!Я завжди добре чув, коли мене кликала цьоця. Її важко було не почути. Цьоця Кася перекрикувала навіть грім. Вона сама була громом….Мусив бігти. Бігти стрімголов, не озираючись, не зважаючи на кпини та прокльони, які частенько наздоганяли мене. Бо що довше я біг, то більше змінювався колір цьоциного обличчя. Якщо я встигав до ясно-бурякового, вважайте щастило. Тоді разом із зупою мене тільки під зав’язку напихали гнівними монологами про те, яке я невдячне порося, що зовсім не шанує бідну, стару цьоцю, гризучи її печінки та нерви. І від тих слів зупа справді починала віддавати печінкою та ще хто-зна-чим. Можливо, цьоциними нервами? Апетит зникав…»

Просто насолоджуєшся цією мовою. Посміхаєшся. Із задоволенням занурюєшся в неї та в картинки, які малює автор.Але…Ідилічна дитяча дружба, кохання, відданість раптом наприкінці книги вибухають дивною суперечністю, яка виявляється для головного героя крахом всіх сподівань. Наче саме життя з усіма його складнощами й підступними капостями ставить свою крапку в цій історії.

А далі оповідь скорочується до простого переказу, здогадок, листів і майже детективної історії сьогодення з великим спадком, який має дістатися зовсім не нащадкам…

Спойлерити не буду, єдине скажу, що наприкінці книга зовсім не схожа сама на себе, вона стає авантюрною і загадковою історією для дорослих.

Мені здалося цей фінал в ній зайвий або штучний)) Радше є даниною моді й попиту дорослого читача на авантюри. Та і дещо нелогічним з огляду на характери героїв. Складно повірити, що вони виявилися такими «підступними». Хоча в житті, скоріш за все, саме так і відбувається… На жаль…

«Абрикосова книгарня» мені сподобалась. Раджу читати книгу під теплим пледом в затишній домашній атмосфері й зануритися у пахкий, оповитий абрикосовим цвітом світ дитинства, який створила авторка на сторінках своєї книги.Може, вам вдасться відповісти на питання, яке все ще мене мучить: «Чому Кася і Стефан так вчинили?»