Оксана Забужко «Польові дослідження українського сексу» видання 2007 «Факт»

Про Оксану Забужко, пишуть, або гарно, або нічого, бо одразу потрапиш у певний список невігласів, які не здатні зрозуміти глибин і потаємних сенсів.

Записуйте у список))

Я читала цю книгу давно, на початку двохтисячних. Свої враження від неї геть не пам’ятаю. Єдине закарбувалося, що це дуже жіноча і дуже суперечлива проза. І ще запам’яталась якась там сцена у потягу, коли героїні пропонували переспати. Каюсь, зі мною одного разу теж трапилась така подія, коли провідник у поїзді почав чіплятися, тому що я була без квитка і попросилась у вагон доїхати до Коростеня, здається. До бабусі їхала). Так само як героїні, мені вдалося відбитися від того нахаби. Певно, тому цей епізод і запам’ятався. А особливо – роздуми героїні, коли вона уявляє, як це зазвичай відбувається у брудному туалеті чи в тамбурі. Тож хотіла відновити враження. І тепер їх маю…

Роман написаний у 1994, виданий вперше у 1996. Пройшло двадцять п’ять років… Чверть століття, друзі… І мене неймовірно тішить, багато що змінилося. Принаймні стосовно сексу. Хоча досліджень в книзі не шукайте, певною мірою назва є лише авторською провокацію. Немає там ніякого сексу в сучасному розумінні слова. Тобто він є, але хіба то секс? От у Любки в «МУРі», або в обох Андруховичей… От то секс так секс, є про що почитати й навіть уявити.

А тут що? Кілька уривчастих вражень, речень, відчуттів і купа побіжних роздумів щодо всього на світі, які геть уводять від справжніх польових досліджень. Тож перше зауваження автору: назва не відповідає змісту. Хоча провокативна, епатажна, що там казати. На той час справжня «бібма», яка струснула хмарочоси сталості, що зростали на міцних підвалинах соцреалізму.

А лексика яка, це ж шкандаль! «… ну от тебе нарешті й виїбли, подруга, так-таки прямим текстом виїбли, уперше в житті». Далі по тексту є ще кілька таких прямолінійних виразів, які, певно за авторським задумом, мали б зробити роман більш життєвим і реалістичним. Додати гущі, як то кажуть.

А куліш тут заварений густий, по-забужківські гострий, різнобарвно-асоціативний, інтертекстуальний – ось в цьому і є головна цінність тексту. Харизма авторки яскраво представлена в її заплутано-асоціативному стилі, який під тиском затягує в себе будь-що і розкручує думки у своєму шаленому інтелектуальному колайдері. Якщо є час і бажання, ці тексти цікаво розгадувати.

Все решта: сюжет, герої, колізії, композиція – їх тут годі шукати. Це потік хворобливої, зболеної, розкуйовдженої свідомості, крізь яку проглядають страшні картинки минулого, теперішнього і майбутнього, зґвалтовані химерною авторською логікою та уявою.

Певною мірою це річ у собі, як пише сама авторка про тексти своєї героїні: «… і ти стала читати, з обиди і розпуки, слухаючи тільки власний текст, ховаючись в нього, як в освітлений дім уночі заходячи і замикаючи за собою двері». Мені здається, це речення взагалі характеризує більшість текстів Забужко, вона настільки занурюється в них, настільки глибоко пірнає, що на поверхні залишаються лише брижі слів. І той, хто не здатен пірнути за нею, стоїть на березі та з подивом дивиться на гладінь води, під товщею якою нічого не видно.

Я не буду аналізувати глибокий філософський зміст твору, болісні асоціативні посилання на історію України, роздуми авторки про українську літературу і т.ін.

Торкнуся брижів на воді – тобто теми сексу, яка була заявлена авторкою у назві. Можливо, мені хочеться встановити рівновагу між чоловіками й жінками, бо в даному тексті я відчула дуже явний наїзд на чоловіків з їхньою брутальністю, схильністю принизити жінку, використати її, зробити їй боляче. Але ж і жінка тут стерво! Хто ж таку витримає, з такими мухами в голові!

Дуже туманно описані стосунки, лише якісь штрихи, доводиться здогадуватися, додумувати. Що там насправді між ними відбулося? Жорсткий секс, зґвалтування? Чому ж тоді мова йде про кохання, адже героїня не раз заявляє, що кохає цього чоловіка, до речі, без імені, просто «того чоловіка». Якесь дивне злягання мазохістки, яка розуміє, що він зробить боляче і все одно віддається.

Можливо, все насправді пояснюється не тільки мовою, бо ж він теж українець і читав тих саме авторів, і це їх, мовляв, зближує. А ще пов’язано з тими генетичними наслідками рабства, які мають так проявлятися у більшості українців (здалося, саме така версія Забужко). Він ґвалтує, тому що виміщає на жінці свою суспільну приниженість як чоловік. Вона терпить, тому що її батько був дисидентом, а мама голодувала. І батько теж певною мірою принижував, змушуючи вже дорослу дівчину перед ним роздягатися. Мовляв, це їхня сексуальна карма. НЕ тільки їхня, всіх українців. Адже в глибині, під брижами слів і складнопідрядних періодів, жевріє думка про Україну, а може і про все людство, мовляв, це вселюдська карма – страждання і смакування того страждання, ну чисто Данте, сама над собою жартує Оксана Стефанівна.

Ну, в українцях то зрозуміло: «єдиний наш вибір, отже, був і залишається – межи жертвою і катом: між небуттям і буттям-яке-вбиває». А світ тут до чого? До чого тут кохання взагалі? В описаної пари його і не було. Були амбіції на щось особливе «не мишаче», вигаданий образ коханого та і самої себе, такої лихої, що і мента, і гаїшника на місце поставить, поки мужики поруч будуть шмарклі жувати. Така собі хвалькувата кобіта – ця героїня, з претензією на Данте і на особливе ставлення до себе. Стверджує, що кохає, а сама грає чоловіком, обманює, одночасно очікуючи від нього і шляхетності, і брутальної сміливості. Не впевнена, що вона сама знає, чого хоче…

Ні, сподіваюсь, це вже не актуально! Ні в нашій новітній історії, ні в сексі, ні в коханні, ні в літературі. Можливо, роман Забужко тоді, у 1996, був справді провокативною і своєчасною книгою. А зараз ні! Дуже сподіваюсь, вірю, що ми вибралися «з льоху, де ядушно смерділо напіврозкладеними талантами, догніваючими в безруху життями, пріллю і цвіллю, немитим сопухом марних зусиль: українською історією…» Принаймні ми відкрили кришку того льоху, визирнули звідти, побачили небо, дехто і рушив у світ з високо піднятою головою і відкритим серцем. І тепер потребує іншого дискурсу, інших посилань і іншого сексу. Вільного, взаємного, рівного і гарного.