This image was produced by an application from HighWater Designs Limited.В одному провінційному курятнику жила-була курочка Маша. Так собі, ні пава, ні ворона, звичайна строката квочка. І нести б їй прості яйця, як всім іншим. Та тільки захотілося Марійці – неодмінно золотих. Щоправда, не було в неї для того ні тата-олігарха, ні впливових родичів, ні талантів особливих, а тому, практично, ніяких перспектив. Та й жила вона зовсім одна, навіть без кота й тарганів за плитою. Таких курчат в наших міських курятниках, як у барбоса бліх. І життя їх – чартерна китайська одежина по три юаня за мішок. На вигляд – строката, але дешева і нікчемна.

«Ну, що мене чекає? – думала Маша. – Школа, технікум. У кращому випадку, інститут, потім заміжжя, якщо пощастить. А там діти, пелюшки, кухня, розлучення, нове заміжжя, знову розлучення. Нудна робота, п’яниця-чоловік, діти-оглоїди, онуки ще гірші. І все життя досада на власну долю. Ні, мені потрібно інше щастя! Золоте!»

І Маша почала наполегливо працювати над тим, щоб знести своє золоте яєчко. Переважно, подумки працювала. Чекала, бідолаха, день і ніч. Карти розкладала, зірки рахувала. Збіги підганяла. І трепетно ​​оберігала свою надію – отруєну воду єдиного на всю скотарню корита, що й зневіритися не дає, і спраги не втамовує.

Маша була фантазеркою. Кожен день вона заводила в голові одну й ту саму улюблену шарманку про своє золоте щастя. І так болісно й жадібно його чекала, що воно й сталося. Зовсім так, як бажалося. Просто з неба впало.

Якось увечері, повертаючись додому зі складу, де працювала комірницею, Маша йшла собі по вечірньому місту й думала тільки про те, як би швидше дотягти до дому два пакети з недорахованими виробами шарикопідшипникового заводу.
Звичка до присвоєння чужого майна, ймовірно, успадкована від матері-несучки, змушувала Марійку регулярно тягати додому всяку погань. Для якого фіга їй потрібні були ті підшипники, вона не знала. І все ж відчувала своїм обов’язком потягнути трохи залізяк.

Звичка — друга натура. Тому тягнула, Маша,  що вже не могла не тягнути. Правда, збувати залізяки не вдавалося. А в нагоді вони стали всього один раз. Але, між іншим, врятували її від хуліганів, яких Маша, захищаючись, відлупцювала сумкою з залізяччям по всіх місцях, що під руку потрапили.

Так ось, йшла Маша по шосе, відривала собі руки краденими підшипниками і біди не чекала. Раптом звідки не візьмись, зі страшним гарчанням вискочив з-за рогу примарний гонщик на розмальованому якимось чудовиськами величезному мотоциклі. Немов блискавка промайнув він повз несучку. Вона й охнуть не встигла, як впала носом прямо в запльований асфальт, якраз під тьмяним підсліпуватим ліхтарем.

Мотоцикл, полетів собі далі на крилах ночі, а подшипніки, як гирі, міцно припечатали Марійку до землі. Від несподіванки вона навіть путям вилаятися не змогла. Розтягнулася Маняша на асфальті, розкинувши руки-крила. Ледве ліхтарний стовп головою не збила. Готова була вже й сльозу пустити. Аж раптом помітила перед самим своїм носом предмет, вигляд якого справив в її голодному нутрі солодкий шлунковий кульбіт. Перед нею лежав чужий гаманець! Величезний, стильний, весь в залізних блискучих заклепках з розмальованими хижими кольорами шкіряними боками.

– Прикольна штучка! – мимоволі подумала Маша, миттєво усвідомивши, що примарний байкер, який полетів у темряву і втратив свій місткий гаманець, може виявити пропажу й повернутися за нею в хвилини на хвилину.

То ж не зволікаючи, не дивлячись на садна і забиті місця, комірниця схопилася, схватила знахідку, і, кинувши підшипники напризволяще, метнулася в темний провулок, щоб не світитися під ліхтарем.

Не можна сказати, що саме таким вона бачила своє золоте яєчко. Часом воно уявлялося їй зовсім не матеріальним. Але в ту хвилину виявилося абсолютно пізнаваним. Ось же воно, саме в руки впало!

Марічка добрела до затишного місця, тремтячими пальцями обтерла щастя про джинси і обережно зазирнула всередину. Погляд потомственої несучки блискавично оцінив розмір знайденого багатства. Під ложечкою приємно защеміло. Ах, як до речі! Якраз потрібно пальто купити, та ще … і тут в голові її стрімко понеслися картинки давно відкладених, але таких бажаних чудес.

Завбачлива Маша відійшла в тінь, озирнулася на всі боки. І, не знайшовши навколо жодної живої душі, стрімко перетнула вулицю у напрямку дому. Підшипники залишилися лежати під самотнім нічним ліхтарем.

Ледь увірвавшись в квартиру,  щаслива Маша зачинила за собою двері, відкрила туго набитий гаманець й з задоволенням поринула у вивчення його вмісту.
Кілька дисконтних карток, квитанції про сплату комунальних послуг (з адресою й навіть телефоном власника гаманця). На мить в її голові промайнула думка про те, що можна знайти господаря й повернути гроші. Яка дурість!

1439471943_koshelekТак, що ще? Візитка перукаря, стоматолога, лотерейний квиток. Дата розіграшу завтра.

Легкі гроші відтягували долоні, розпалювали нетерпіння. Маша, не знімаючи куртки, пішла на кухню, зачерпнула ополоником прямо з каструлі, наспіх перекусила. І, прихопивши велику сумку, вирушила в нічний гіпермаркет. Звідки тільки сили взялися?

Втомлена й щаслива, шарудячи хрустким поліетиленовим щастям, повернулася вона додому під ранок, наситивши під зав’язку жадібне бажання володіти. Насилу роздяглася й без ніг впала на диван. Їй снилися нескінченні торгові ряди, яскраві шмотки, етикетки, ярлики. Всі ці нагромадження, спокуси, волаючи маркери достатку, накривали її хвилею невідомого задоволення. Вранці вона розпакувала пакети з консервованою їжею та яскравими дрібничками, які раніше обходила стороною. І була вкрай здивована тим, як мало виявилося покупок і як швидко закінчуються гроші. Спустила всього за кілька годин. І тільки зараз подумала, що на них цілком можна було протягнути до зарплати. І що? Вона знову на мілині. Ось курка!

Трохи посумувавши про свою легковажність, Маша почала приміряти обновки. Велика частина з них вже не подобалася їй. Абсолютно нічого не підходило: ні кольором, ні фасоном, ні розміром. Вона розсердилася, жбурнула шмотки в шафу й сіла в крісло перед телевізором, повертаючись до звичного очікування свого золотого яєчка.

Почався недільний розіграш лотереї. Маша машинально рахувала кульки, які випадали з барабана, думала про свою примхливу вдачу, аж раптом згадала, про квиток. Вона нагнулася за ним до журнального столика. І тої ж миті витягнулася, як струна. Цифри, вказані там, в точності збігалися з номерами кульок. Перевірила дату та заверещала від радості. В її квитку були правильно вгадати всі шість цифр! А це значить…

Це означає, що вона стала щасливою власницею тринадцяти мільйонів. Ух ти!
Маша намагалася взяти під контроль мозкове цунамі, яке вже двічі за такий короткий проміжок часу накрило її з головою. Але не змогла.

Наступного дня, не встигнувши ще до кінця зрозуміти свого щастя, Марійка для чогось знову вирушила на склад. Ніби хтось покликав: «Ціп-ціп-ціп …» Дванадцятигодинний робочий день, швидкісний перекус на ящиках, перекури у сміттєвого контейнера, хамство вантажників, нічне рандеву з Сірим в нього на квартирі, зім’ятий квапливий секс під пляшечку якогось дешевого кислого вина. Все як завжди.

Щастя тимчасово довелося відкласти, за тою простою причиною, що Маша ще не звикла до нього й зовсім не знала, що ж вона буде робити з такою купою грошей. Не те, щоб вона зовсім була дурепою, але багатство, яке так раптово обрушилося на неї, увігнало дівчину в стан деякої загальмованості. Цілий день вона старанно затикала свій балакучий рот, який готовий був роздзвонити про радість всьому білому світові. Новина, як чуйний заєць, тремтіла десь в середині Машиного живота, раз у раз витягуючи назовні свої довгі вуха й готуючись зірватися з вуст. Аж тільки коли прийшла змінниця Дарина Петрівна, Маша не витримала. Закудкудакала куркою. «Ко-ко-ко» про багатство, «ко-ко-ко» про виграш … але, завбачлива, цифру назвала втричі меншу та відразу попередила, що хоче купити будинок.

Дарина Петрівна мала славу жінки розумної та заповзятливої, крім підшипників, тягнула додому скоч і цвяхи, та інші предмети, що погано лежали. Навіщо вони їй в такій кількості, ніхто не відав. Але поважали. Петрівна натяк зрозуміла. І теж, завбачлива, зачаїлася в очікуванні розгортання подій.

Чутка про те, що Марійка виграла мільйони, з швидкістю реактивного винищувача поширилася серед друзів і родичів, близьких і далеких знайомих. Як це сталося, залишилося загадкою, адже Дарина Петрівна чергувала в нічну зміну практично в повній самоті. Хіба який щур розніс, пробігаючи транзитом до прилеглого смітника.

Однак, на ранок половина невеликого містечка, де мешкала наша героїня, вже активно планувала, як розпорядитися чужими грошима.

– Мань, давай свій бізнес замутимо! – запропонував Сірий, відригуючи кислуватий перегар і ховаючи очі в підлогу.

– Маша, ти повинна допомогти своєму братові вибратися з в’язниці! –говорила мати, яка не полінувалася притягнутися з іншого кінця міста, щоб упевнитися в достовірності інформації.

– Ти повинна поділитися з колективом! – радив колектив.

– Дай мені, як своїй найкращій подрузі, в тебе ж так багато, – просила подруга.

– Твій святий обов’язок не залишити без уваги родичів. Адже ми тобі завжди допомагали. Пам’ятаєш минулого літа…

Дзвінки почалися просто з ранку, ледь багачка продерла очі з похмілля.
Дивна річ, у Маші раптом з’явилася така кількість старих і нових друзів, що вона навіть засумнівалася в своїй колишній самотності. Вони наввипередки пропонували їй послуги, своє суспільство й віддану безкорисливу дружбу. Популярність серед чоловіків, привела до того, що в неї не переводився не тільки секс, але й вельми серйозні й цілком пристойні пропозиції вийти заміж. Маша не стала довго тягнути. Вона вибрала першого-ліпшого примарного гонщика (бо ж всі вони тепер здавалися їй кимось на кшталт чарівників) придивилася до нього та закохалася до нестями, втративши голову й посунувши всіх інших претендентів, в тому числі й Сірого з його спільним бізнесом.

Весілля зіграли помпезне, але швидке. Ніби гнався хто. Наречений всадив Марічку позаду себе на  своєму страхітливому чудовиську й блискавкою рвонув у палац одружень, де їх вже чекала ціла когорта вдягнених наче чорти байкерів. В Марічки аж дух перехоплювало. Але вона терпіла, міцно вчепившись в свого примарного гонщика. Потім рвонули на величезному океанському лайнері в розкішний тур по Західному Середземномор’ю. Італія — ​​Франція — Іспанія — Туніс – Мальта. В прекрасній каюті, в шикарному прикиді, з широко відкритими очима й розчепіреними вухами, що жадібно вбирали враження й звуки. Маняші так і кортіло під час плавання поцупити що-небудь зі столу, нажертися про запас або потягнути прекрасні пухнасті махрові рушники й халати, які змінювали тричі на день.
Коли круїз закінчився, молоді повернулися додому в новенький котедж, який купила, не зволікаючи, мати чоловіка.

Маша не встигала констатувати придбання. У неї паморочилося в голові від любові, щастя та іншої нісенітниці, що супроводжує безбідне й вільне від щоденної праці життя. Якось само собою все влаштовувалося.

Її свекрухою, який щасливий збіг, виявилася Дарина Петрівна, боярином на весіллі – начальник складу, а весільним батьком став, хто б ви думали, сам господар шарикопідшипникового заводу. Як це сталося, вона не стала заглиблюватися. Курячими мозками особливо не поворухнути. Та й не хочеться. Нехай все тече, як тече. Вони розумні, освічені, у всьому розберуться. Гроші-то її!

Про те, що на її грошиках якось непомітно став замішаний чужий сімейний бізнес, Маша здогадалася тільки тоді, коли тугрики раптом закінчилися, але залишилися борги й кредитні зобов’язання, які потрібно було гасити. Якось дуже стрімко все сталося. Але поступово з молотка пішли не тільки всі давні придбання, але й старі, нажиті ще батьками Маші. Ніби на скотарню раптом зайшла велика корова та злизала все своїм величезним язиком. Маша втратила котедж і машину, і стару свою однокімнатну квартиру колекцією підшипників, махровими рушниками, тісними чобітьми і шмотками, кинутими колись в шафі. Щез і примарний гонщик,  якось жбурнув кудись у темряву на своєму розмальованому байку, тільки його й бачили.
***
З-під забрудненої безрозмірної куртки визирає щось жоване, невизначеного кольору: чи то сорочка, то чи плаття, драні джинси, поношені, але які все ще зберегли в окремих місцях свій первозданний тон. Вони почасти змушують сумніватися в статевій приналежності їх власника. Але він повертається та…

Сьогодні тітка Машка щаслива, їй вдалося роздобути пляшку дешевої пальонки. Маючи намір випити її на самоті, без Сірого, вона зайшла в парк, вибрала порожню лавку й, витягнувши з кишені кусень хліба, відкрутила кришку. По її обличчю ковзає солодка посмішка блаженного передбачення свята. Бомжиха прищулилася, дивлячись на тепле весняне сонце, спокійно й щасливо зітхнула, відчуваючи вищу ступінь благодушності й умиротворення.

По глянсовій від сонця доріжці парку повільно їде респектабельний байк. Без зайвих кольорів та лиштви, клепок та металу – вишуканий стриманий стиль достатку. На ньому сидить парочка. Добре одягнені, багаті люди. Чоловік (щось до болю знайоме промайнуло в його рисах) зупинився біля торговки з квітами. Дістав із внутрішньої кишені величезний гаманець і купив своїй дамі букет. Вона вдячно посміхнулася, й вони поїхали собі далі, абсолютно задоволені одне одним.

Проїжджаючи повз тітку Машку, вони про щось жваво засперечалися, й чоловік, намагаючись покласти гаманець в задню кишеню брюк, випадково впустив його на землю. Впустив і не помітив втрати. В нього таких гаманців, видно, як гуталіну на гуталіновій фабриці.

У парку безлюдно й тихо. На стежці лежить золоте яєчко.
Тітка Маша на мить виринає зі своєї благодушності та уважно на нього дивиться. Внутрішньо вона підхоплюється, готова кинутися вперед на здобич. Зовні – так само нерухома, зупиняється поглядом, завмирає. Ціле життя проноситься перед нею. Вона перекидає пляшечку й одним залпом випиває її всю до дна. Потім смачно занюхує горілку хлібом. І знову занурюється в свою нірвану. Їй і так добре. Навіщо їй чуже примарне щастя!