Світоглядний роман В. Ворони «Навала»Легенда Сіверського краю. Київ «АртЕк» 2021 рік

Є книги легкі й розважальні, начебто історичні й навіть пригодницькі, але прочитавши їх, ти розумієш, що нічого не пам’ятаєш з того заплутаного сюжетного плетива, бо не було в ньому ніякої ідеї, окрім закрученого сюжету, що не торкнулося воно тебе, як не старався автор, як не описував і як не розважав. Можливо, в тих романах надто багато подробиць, які відвертають увагу, або вони радше схожі на авантюрні, далекі від життя фантазії автора.

Книга В. Ворони «Навала» — третя книга тетралогії «Легенди Сіверського краю», геть інша. Вона не просто занурює в описувану епоху, не просто дарує читачу цікаву маловідому інформацію про ті часи, вона збурює свідомість і змушує міркувати над складними світоглядними проблемами. Наприклад, про Добро і Зло, Християнство і Язичництво, місце людини серед своїх родовичів, мету його появи на світ.

Це, без сумніву, глибокий світоглядний роман, який ставить важливі життєві питання перед кожним із нас. Ця книга належить до високої полички, і, сподіваюсь, буде високо оцінена не тільки читачами, але й критиками. Принаймні, саме такі книги мають висуватися на державні премії, на кшталт Шевченківської й вище і бути тими творами, які презентують Україну у світі. А не якісь випадкові «Юпаки» абощо.

Книга, втім, не проста. Вона потребує вдумливого й уважного читання, тому що насичена інформацією, ретроспекціями, має не просту композицію. На відміну від перших книжок, мені здалася більш інтелектуальною. Хоча і пригод, і подій, і навіть інтриг тут теж вистачає. Проте всі вони так чи інакше крутяться навколо татарської навали й зіткнення Християнства і Язичництва. Очевидно, що автор на стороні «старих» богів, він поетизує світ того споконвічного Кону, на якому трималось життя родовичів Коропа, акцентує на пам’яті роду, яка одна може з’єднати й дозволити перемогти, попри всі навали.

Високий патріотичний зміст розкривається ненав’язливо, а так, щоб викликати співчуття читача, який переймається долею жителів спаленого татарами Хоробора, вони відроджуються з попелу і виживши, розпочинають на згарищі нове життя.

Це історичний роман. Певно, історики можуть дати професійну оцінку зображеним в ньому подіям, чи відповідають вони дійсності, чи ні. Я не історик, але вірю автору, бо книга написана так, що їй беззаперечно віриш. Дуже хотілося б, щоб такі книги виходили більшими накладами і їх могли читати якомога більше читачів. Щоб про них говорили, рекламували, обговорювали у літературній спільноті.

Книга мені сподобалось!

Але були моменти, які особисто мені заважали в читанні. Велика кількість архаїчної лексики в авторській мові. Зрозуміло, що якби текст був повною стилізацією, ми б його просто не зрозуміли, бо мова розвивається. І зрозуміло, що автор наш сучасник, а не родович Коропа, який використовує слова ошую, гайстер, шуйця, замість ліворуч, лелека і ліва рука. Автору хотілося занурити читача у той час. Тут, як то кажуть, не перегнути б палицю. Іноді мені здавалося, що автор трохи бравує цими старовинними словечками, щоб похвалитися, що він їх знає. Тому що основний текст написаний доволі-таки сучасною образною мовою. Але це суб’єктивне сприйняття.

Не вистачило моєму особистому звиклому до структури оку читача поділення на розділи й частини. Важкувато читати й десь спинятися, щоб відпочити. От відкласти б книгу і почати з нового розділу. А тут суцільний текст. Хоча автор використовує для ретроспекцій інший шрифт (прописний). Але все одно відсутність структури трохи ускладнює читання.

Книгу нагально рекомендую до прочитання!