156679693_330756485075354_8818244174381476543_n

Маленька книжечка, яку планувала прочитати за день, спочатку аж ніяк мені не давалась. Купа діалогів, постійне перескакування між роками і локаціями дратувало і змушувало повертатися назад, щоб відновити плин подій. Згодом викроїла час і змусила себе не читати уривками, а сісти і дочитати одразу до кінця. І захопилась, занурилась, емоційно увімкнулась в оповідь, і отримала бажане задоволення. Щиро дякую авторці!

Роман, а може, повість, справді, дуже жіночий. Тут  і кохання, і секс, і романтичні міркування, і таємниці, інтриги, розчарування, несподівані викриття, і суто жіночі міркування про чоловіків, жінок, сім’ю, господарство, призначення жінки. Дещо осучаснені, та це і зрозуміло.

Спочатку напружувала ота переплутаність ретроспекцій  і було важко второпати, навіщо вона тут і чому така кваплива, розділи коротенькі, не встигаєш зануритися, вже перехід на інше. Але згодом призвичаїлась  до них, як до мазків пензлем, зрозуміла логіку викладу за законами чи то любовного, чи то авантюрного роману , метою якого є захопити читача і занурити його у таємничі сітки сюжету.

Іноді мені здавалося, що роман краще назвати «Осип» або «Августа», тому що автор сміливо пірнає у внутрішній світ цих героїв, демонструє вмотивованість дорослих вчинків якимись дитячими спогадами або ключовими епізодами минулого. І тут авторська фантазія гуляє без перешкод і відчувається свобода поводження з історичним матеріалом і особами.

Щодо Ольги Кобилянської, образ, на мій погляд, змальовано дещо невпевнено, якось не до кінця і не так розкуто і сміливо. Наче автор боїться помилитися у висвітленні дуже відомої всім особи і гальмує фантазію, тлумачить образ Ольги за допомогою того, що лежить на поверхні.  А через це у читача  виникає  якась підсвідома відраза до героїні, неприйняття її.

Можливо, така авторська мета: показати Ольгу приниженою, надто залежною від Маковея, слабкою, нецікавою, блідою тінню більш яскравої Августи і навіть Осипа. Та чи так це було насправді?

Мені не вистачило авторської глибини в трактуванні образа Кобилянської. Здається, авторка схиляється до того, що Ольга мріяла стати Маковію дружиною і займатися господарством, забувши про себе, присвятити себе чоловікові, розчинитися в ньому, як її мати розчинилась у батьку. Але тільки наприкінці книги проскакує думка про те, що все це була лише жорстока гра з її боку. Тобто все це кохання певною мірою  – ще один художній проект Кобилянської. Її вигадка, як то було з тим  конюхом, кохання до якого вона по суті сфабрикувала і видала за дійсність. Мені здалося, ця  версія, якби була розвинута, могла б реабілітувати блідий образ Кобилянської, але  в творі залишилася  — ледь помітною.

Натомість, дуже привабливо виглядає авантюрна лінія сюжету, пов’язана з Августою Кохановською.  Реальною особою, подругою Кобилянської,  буковинською художницею, однією з перших жінок, яка навчалась у  Віденській школі декоративного і прикладного мистецтва, куди жінок  не допускали до 1920 року. Цікаво узнати, чи є ця історія витвором авторської фантазії і використовується для  завоювання уваги читача, або  червоний кулон, підкинута дитина і божевілля мали місце насправді.

Взагалі, використовуючи  відомих історичних осіб для авантюрних любовних сюжетів, автор дуже ризикує. Його легко звинуватити у надто вільному поводженні з історичним матеріалом. І читачу хочеться отримати підтвердження тому, про що автор пише, в реальній біографії цих відомих людей. Тому  саме ця частина тексту викликала у мене найбільші питання. Вона цікава, лихо закручена, майже детективна. Але чи дотична вона якимось боком до Кохановської, Маковея і Кобилянської? І де та межа, за якою закінчується біографічна правда і починається авторська вигадка.  У романі О. Саліпи таку межу дуже важко відслідкувати тому, хто не знає справжньої історії стосунків цих трьох людей. Є ризик, що наївний читач прийме це за чисту монету і  буде вірити, що так все і було. Адже і книга віднесена до серії «Мистецькі біографії».

Мене б влаштувала якась передмова, де про це попереджалося б і межі реальності і фантазії були б визначені.

Тому що надто відверті сексуальні сцени, наявність позашлюбної дитини, вся ця трикутна інтрига – є найпривабливішою частиною книги, яка впливає на читацьке враження і запам’ятовується як реальний факт. Та чи є це реальним фактом насправді?

Якщо Ольга Кобилянська, Августа Кохановська, Осип Маковей називаються своїми реальними іменами, то ми маємо право на реальне висвітлення біографії цих реальних людей.

Кілька слів про горезвісні  сексуальні сцени, за які українські автори за певних умов ризикують отримати «Золотого хріна»…

Хто не знає, премія «Золотий хрін» — це нагорода за найгірший опис («недоречний, грубий, позбавлений смаку») сексуальної сцени. В цьому році його отримав А. Любка (роман «Мур»).  Ці сцени небезпечні у своєму надто відвертому висвітленні у будь-якому творі взагалі, а в біографічному – і поготів. Тим більше про Кобилянську…

Не хочу виглядати ханжою, але мене відвертає від оцих «він кинувся, ніби голодний звір», «запхав руку їй за пазуху і взяв по черзі у долоні груди», «енергія стеклася униз живота», «вигнула спину дугою», «поклав Ольгу на спину і розвів її ноги». О Боже! Невже автор не відчуває, що так про це писати не можна! Що це вульгарно! Знижено, примітивно!  А далі Маковій побачив її у тій «таємничій мереживній сорочці» і вигнав просто вночі на вулицю. І вона стоїть, курить тремтячими руками, «не встигла помитися, тому внутрішній бік стегон був липким, ноги неприємно терлися одна об одну», «ґудзики пальта застебнуті через один, із-під капелюшка виглядали залишки зруйнованої пристрастю зачіски». На мій смак, це жахливо написано! В цій сцені принижена і знищена Ольга, над якою вчинили наругу, викликає не жалість, а огиду. Можливо, така була авторська мета, викликати у читача цю зневагу до Кобилянської, я не знаю. Мене відвернуло.

А от описи сексу Августи  виглядають не так відверто, принаймні не викликають спротиву і відрази.

Деякі автори вважають, що покроково описавши статевий акт, вони покращать свій текст. Я так не думаю. То вже  питання смаку і літературної майстерності. І щоб не потрапити на перо критику або не отримати «Золотого хріна», на мій погляд, краще уникати подробиць про липкі стегна Ольги Кобилянської.

Ще мені не вистачило реальних листів Кобилянської, щоб це був роман про Олю, а не про вигадану Августу. Про справжню Олю частково  її словами, а не переказаними автором. Хоча б мінімально  і впізнавано.

Не вистачило також елементарних пейзажів і занурень в епізод, якихось реалій місцевості, часу. Все надто схематично, поспіхом, побіжно.

Але книга цікава, читабельна і захоплива. А я надто вимоглива).156679693_330756485075354_8818244174381476543_n