Здатність скласти слова у риму з’явилась не одразу. Тільки у березні…

7 березня

***

Коли втрачаються слова,

Які могли би пояснити,

Чому ти є, а тії вбиті,

Чому на світі так бува?

Коли не маєш більше слів

І забуваєш смак спокою,

Тоді війна весь час з тобою

Змагається за біль і гнів.

Тоді від зведених новин

Весь небокрай затягнут сірим,

І молешся, як Богу, миру,

І в тій молитві не один.

В тім усвідомленні рідства

І є єдиний порятунок,

Той вільності святої трунок,

Яким рятуються слова.

7 березня

***

Всі думали, що  світ імпОтент

А виявилось – імпотЕнт.

Та ми міняємо контент,

І світ підтягується всоте.

Ми змушуємо чути нас

І рахувати наші втрати,

І б’єм ворожого солдата,

Хоч мирні, та вбивати час.

Вбивати тих, хто на міста

І на дітей скидає бомби,

Ми всі тепер неначе зомбі

Тому, що логіка проста:

Коли вдирається москаль,

Який молитися не вміє,

То нам ні зашморгу на шию,

Ні кулі на нього не жаль!

13 березня

Новий час — нові пісні

Путін хотів взяти Київ за день

Але не знає козацьких пісень

Тут за свободу всіх спалять почвар

Байрактар

Кинув на Київ колони танкістів,

Всіх зупинили іще в передмісті,

Буча, Гостомель тримають удар

Байрактар

Думав Шойгу  налякати артою

Думав від «Панцирів» наші не встоять

Тільки не знав, що в нас є своя криця –

Мисливська рушниця.

Путін уже святкував перемогу,

Думав Херсону диктує вимоги –

Вийшов на вулиці без заборон

Весь Херсон

Ставку зробили в Росії на ромів,

Та в криворізької тер оборони

Три  сотні ромців  тримають кордон

І барон

Плавав на яхті московський «Ростех»

Та несподівано стався «бебех».

Знає іспанський суддя: «Наш  п’ястук –

Остапчук!»

18 березня

Весна не знає про війну

Весна не знає про війну,

Ще пару днів, і все розквітне,

Зігріте життєдайним  світлом,

Знов повертаючись зі сну.

Нам тільки б протриматись день,

І день і ніч  до перемоги,

За нас стоять всі наші боги,

Рядки неспіваних пісень,

Слова незнаних молитов,

Мольфарів давніх заклинання

І те нечуване єднання,

Яке  запалює нам кров.

Весна прийде, саджати треба

Картоплю, моркву, буряки,

І будувати по-людськи

Нове життя під чистим небом!

19 березня

Що ти знав про війну?

Що ти знав про війну, доки смерть

не взяла безтурботність твою,

доки ти не загинув в бою,

доки все не пішло шкереберть?

Що ти знав про війну звіддалік,

Не ховаючись в темних підвалах,

І не чувши, як небо кричало,

І весь світ обертався на крик.

Наче птиці, сполохані діти

Тихо крила складали свої,

Говорили тихцем про бої,

Занудившись в підвалах сидіти.

Скільки днів, без тепла, без води,

Оповиті загальним жахіттям,

Так завчасно постаріли діти,

Перелякані назавжди.

Що ти взнав про війну без купюр

Не з екранів і стрічки новин,

Коли з нею зустрівсь сам один

Тет-а-тет у смертельнім бою?

1 квітня

***

Нема страху, лише огида,

Мерзотне відчуття бридоти,

Російська мамка чорнорота,

Її синочок – руська гнида.

Без серця, без душі, без змісту –

Тупа, нелюдяна бидлота,

Неначе зринула з болота

І вилилась на землю чисту.

І стала чорною землею

І в чорноту перетворилась

Хвалена москалівська сила

І росіянин разом з нею.

Всі маски скинуті, покрови,

Брехня і фейкові обгортки

Горять вогнем, і гинуть орки,

Потоплені у власній крові!

А в нас ані дещиці страху,

Лиш на устах запеклих гам:

Смерть ворогам! Смерть ворогам!

Корабль – нах***й!

5 квітня

***

Як несподівано для світу,

Замість  слабкої  України,

Яка, вважали, вже розбита,

У нездоланну впертись стіну,

В палкі та збурені  серця,

Сталеві нерви, дух і волю,

У віру, віру до кінця

В свою переможну долю!

Як несподівано рашистам,

Що звикли нишком, а не в лоб,

Зостатись гнити в полі чистім

Без поховань і без жалоб.

Ганьбою  стати світовою,

Прокляттям чорним на віки,

Брудним збіговиськом  ізгоїв

З «легкої» Путіна руки.

І нам нарешті остаточно

Все прояснити про русню,

Про руське воїнство порочне

Про дикість, жадібність, брехню,

Про бруд, який їм в’ївся в душі,

Всім до ноги і навіть тим,

Яких ми намагались «слушать»

І довіряти як своїм.

І не відмитись їм до скону,

Не виправдати, не сховать

Очей, залитих самогоном,

І душ продажних, вашу мать!

7 квітня

***

Свято віритимуть їхні матері,

Що сини полягли за правду,

Що вони нам давали раду,

Визволителі й старателі.

Не вбивали й не калічили,

Не зривали з жінок коштовності,

Лиш привчали нас до духовності

І доносили про «велічіє»

Всього руського. Всього скрепного.

Та уроків ми не засвоїли,

Зустрічаючи їх як воїни,

Захищаючи Русь із трепетом

Ту, що в Києві народилася,

Ту, що гідність свою не втратила

В поневолені і за ґратами.

Ми просили у Бога милості,

Щиро вірили, Правду знали,

Свою Мову з руїн творили,

Свою Армію, свою Віру.

А тепер захистити встали!

7 квітня

***

Рік тому у цей час зацвітали сади

І так вірилось в радість і щастя,

І здавався весь світ молодим

Наче прагнув святого причастя.

Ми чекали тепла і весни,

Мили вікна, саджали дерева,

Великодні співали пісні

І вдивлялися в небо травневе.

Літаки  пролітали собі,

Наче мирні птахи із-за моря,

І пушились бруньки на вербі,

І складались «ТикТоки» та «Сторіз».

Чом  сьогодні весна не весна?

Наче всі  ми осліпли водночас,

Спорожніли до самого дна

І живемо  від ночі до ночі,

Час рахуємо днями війни,

Виміряємо втратами відстань

І однакові бачимо сни,

І незгірше сприймаємо вісті.

Хто є хто, показала війна,

Розставляючи крапки і коми,

Краще рідних стають незнайомі

І не ліпляться кулі з лайна.

Не сховати тут справжніх імен,

Всі накази, злодійства і вчинки,

Руйнування і звуки  сирен,

Всі страшні й  жорстокі картинки

Занотовано в пам’яті днів.

Все як є, до останньої груди,

Все, що скоїли ви. Припиніть!

В Пеклі місця не вистачить, юди!

8 квітня

На їхніх могилах не ставлять хрестів

На їхніх могилах не ставлять хрестів,

І матері тут не ридають

Їх палять у пічках і без почуттів,

Над рештою  птиці літають,

Лежать вони в полі, безхатченки, пси

Гризуть їх і виють,  і  лають.

І доблесть хвалена тут сходить на пси.

А десь  там за обрієм, скраю

Стоїть і вдивляється хтось у димок,

Який виростає над танком,

І радісно думає: «З нами є Бог,

Він нас підіймає в атаку.

І сили дає, і боронить від куль,

І біль наш на міць переплавив,

Він наших загарбників множить на нуль

За волю козацьку і славу!»

8 квітня

***

Якою  ж страшною ціною

Дається світу ця весна –

Орда зловісна і рясна

Прийшла з Московії  війною…

Я намагаюсь зрозуміти,

Що керувало тим військовим,

Який стріляв у натовп знову.

А там старі, жінки і діти,

Коти, собачки і валізки,

Візочки і якісь пакунки…

Які складав він розрахунки?

Про що він думав, цей огризок,

Потвора  у людській подобі?

Яка була потрібна доза,

 Щоб віднайти в жінках загрозу,

Щоб «за дітей» дітей угробить?

Те намагаюсь пояснити,

Чому пояснень не існує,

Він убиває і грабує,

Бо без цього не може жити!

В марноті він, як у безодні,

В безодні ницої душі,

Яка не може не крушить,

Забувши прописи господні.

Тому що тільки так вона,

Собі здається ще живою…

Якою  ж страшною ціною

Дається світу ця весна.

8 квітня

***

«Кто вам разрешил красиво жить?»

Написали орки на паркані.

Чуєте? В брудному рашостані

Ми їм заважали животіть.

Став поперек горла  наш достаток,

І вони забувши глузд і стид,

Запросили нас на суїцид,

На свого кінця брудний початок.

Ми шляхетно з танків і гармат

Натякнули, що вони тут зайві,

Не прислухалися до сигналів зайди

І не повернули ся назад.

Що ж, коли так лізуть на рожен

З напрямком  могли б  допомогти.

Вдома ми, нам нікуди йти

Від своїх батьків, дітей, дружин.

Ми готові щедро пригостити

Заздрісних і ницих жебраків,

Тільки нам чекати не з руки,

Поспішаємо нормально жити.

Панькатися в нас нема часу,

Тож прохання чітко зрозуміти,

Ми повісимо. Вам тут не жити!

На гілляку вас або на сук.

10 квітня

***

Буча, Чернігів, Ірпінь, Маріуполь

І Краматорськ, і Гостомель, і Харків

І Бородянка, окремо і в купі –

Рани країни… Там досі ще жарко,

Там ще кричать перелякані діти,

Там ще вирує недавнє життя,

Як не старались російські бандити,

Як не палили їх до забуття.

В нашому серці вони і навічно

З нами зостануться поруч, живі,

Тільки помешкання стануть незвичні

Ті, що збудуємо замість, нові.

Гірко і боляче, втрати незмірні,

І порожнеч не заповнити тих.

Але всі сльози зберемо в градирні,

В сіль перетворимо їх.

І за чумацькою звичкою світом

Пустимо думку, помножив стократ

На непоправність і праведність втрат

За для бессмертья невинно убитих…

15 квітня

Чи не бачили ви Димка?

Чи не бачили ви Димка?

Він в Гостомелі залишився,

Коли світ на друзки кришився,                                               ,

Коли так була ніч грімка…

З переляку сховався десь,

Як не кликав, він не вертався,

Так у схованці і зостався…

Та розбили Гостомель весь,

Так **башили, що біда,

Не спалили дощенту поки,

Наче вітер пройшов жорстокий,

Ні, не вітер, пройшла орда.

І нема куди оку впасти,

Щоб  незаймане і живе,

І ніхто тут вже не живе,

Лиш чорніють залізні пащі.

А з обвуглених чорних  стін

Очі вікон, як душі, навстіж,

Споглядають уже без страсті

Краєвиди міських руїн.

Повернувся додому я…

 Я кота хотів відшукати,

Але там ні кота, ні хати,

Лише чорні стовпи стоять…

17 квітня

***

Ті, що прийшли до нас не люди,

І як ти їх не називай,

Імення іншого не буде,

Терпець урвався, годі, край!

Всі, незважаючи на лиця,

Тепер «по-руські» просто «мразь»,

Бо по-людські на них дивиться,

Чекати людяності зась!

Б’ємо у вербну їх неділю

Ракетним комплексом «Верба» –

Перевіряєм віру в дії,

Катів прощати – це ганьба.

Нас вже не тягне рятувати

Зомбованих або глухих,

Тож не жалкуємо для вати

Набоїв вистачить на всіх.

Хтось скаже, там же чиїсь діти

В полях поранені горять,

Для «діток» можна повторити:

«Ніхто не звав вас, вашу мать!»

І не шкода нам «Джавелінів»,

І «Байрактарів» не шкода,

Аби від руських пілігримів

Не залишилось і сліда!

Тож ушивайтеся скоренько,

Поки український солдат

Мішки шукає вашим Сенькам

Під ваш безсилий руський мат!

17 квітня

***

Скільки втрачено життів,

Скільки доль війна зламала,

А комусь іще замало,

Обіцяють повторіть.

Все довести до кінця

Розібратись докорінно

Остаточно з  Україной

До останнього бійця.

Кожен з нас для них фашист

Від старого до дитини,

Їх лякають навіть стіни

Наших сіл і наших міст.

Дідька лисого  візьмуть

Україну остаточно,

Хоч святкують вже заочно.

Лиш зростає наша лють

Загартовується воля

І міцніє сила  в тих,

Хто готовий за своїх

Полягти на полі бою.

17 квітня

***

Услід за руським кораблем

Вже рушили російська мова,

Література і балет,

Артист, художник і поет,

Про них ми більше ані слова.

Ідіть на дно! Горіть вогнем!

Коли не здатні цю війну

Ні засудити, ні спинити,

Тоді за ним

Шляхом своїм

І годі про братерство «нити».

Ви сплатите свою ціну.

Що росіяни платять тричі

І перша буде за брехню,

За вбивства,

Друга і остання –

За зґвалтування.

Від презирства

І справедливого вогню

Не відвернути вам обличчя.

Тому ні гіркоти на серці

І ні краплиночки жалю,

Лише зневага та огида –

Мабуть, у вас така планида –

Складати пару кораблю

У цьому герці.

17 квітня

***

Достатньо безумства і злоби

В зогнилій імперії зла,

Гріхам їх немає числа,

І літер не вистачить, щоби

Вписати всі сльози в скрижалі

Надгробків, в літописи  втрат…

Бо ж орки без координат

На мапі добра і моралі.

Зі Сходу повзуть дикуни,

Одягнуті наче безхатьки,

Не слідують честі солдатській,

Не знають законів війни.

Єдиним ординським уставом

Є їхня вбивати жага,

Тож топче ворожа нога

Поля наші тут без устану.

Але не безкарно, від нас

Добряче  до них  «прилітає»,

Нехай кожна наволоч знає:

Її наближається час.

Чекає її крематорій,

Он той, що з собою привіз,

І напрямок в Пекло і вниз

Туди, де ніяких історій

Про велич і братський народ,

Ніякої більше брехні,

І кожен це знав, в глибині,

Та думав: «авось пронесет».

18 квітня

***

Невже неможливо його зупинити?

Молитва загальна над світом звучить,

Дрижить на вікні недогарок свічі

До Бога єдиного в цілому світі

Звертається мати, звертається син,

Кохана, коханий і просто знайома

Навмисно, спрямовано і несвідомо

Так часто буває в тривожні часи

Коли про одне, до єдиного Бога

З одною-єдиною із молитов

І той, хто не вірив, повірить в се знов,

І той, хто не знав, чи буде перемога…

20 квітня

Крижана весна

Крижана весна мине,

І настане справжнє літо,

Поверне додому діток,

Зло вороже прожене…

І у кожному садку

Червоніти будуть  вишні,

І дріматиме Всевишній

У альтанці в холодку…

Знову будемо разом

Про буденне гомоніти,

Поливати наші квіти

І чекатимем грози

І з собаками гулять

По заквітчаному полі

Безтурботні як тополі

Котрі вздовж дороги сплять

Ні сирен, ні свисту куль,

Ні виття згори страшного

Ні того страшного слова

Що палає у рядку

Крижана «весна» спливе

І війні настане край

І безмежний небокрай

Обійме життя нове.

24 квітня

***

«Чи янголів замало, Боже,

В твоєму сонячному раї,

Що ти найкращих забираєш?

Адже війну спинити можеш

І знищити вороже військо,

Перетворивши в пил і прах,

І всю ту наволоч російську

В мішках відправить по домах.

За що даєш страждань так рясно?»

«Я хочу, щоби ви зміцніли,

Щоб всім у світі стало ясно,

Що українці – то є сила!

Найвищим гартом гартовані,

Найбільшим болем зрощені,

І сріблом чищені в  омані,

І сталлю  – у горні  війні.

Щоб всі узнали вашу ціну

І відданість до забуття.

Що ви заради України

Не пошкодуєте життя».

«То хто ж залишиться, мій Боже,

Якщо ти всіх на небеса

Запросиш на сніданок гожий,

Хто буде вірить в чудеса?

Кому світитиме світило,

Кому журчатиме ріка,

Навіщо буде тая сила,

Коли не стане вояка?»

«Най в світі лиш один останній

Що з України, той козак,

Єдиним світом світу стане –

То моя воля, буде так!»

28 квітня

Карфаген має бути зруйнований

Карфаген проти світла повстав,

І весь світ відвернувся від нього,

Бо іде во Христі без хреста

І нічого не має святого,

Крім поклонів своєму царю,

Злоби лютої  і гордині.

Він із ВОЛЕЮ вийшов  на прю,

І від ВОЛІ козацької згине.

Карфаген має бути зруйнованим

І не стільки фізично, не мінами,

А духовною силою,  мовою,

І тим скарбом за нашими спинами,

За який ми готові в борні

До останнього воя стояти,

Щоб ніколи  по нашій стерні

Не ступали ворожі солдати.

Скарб, якому рахунку нема,

І у скриню його не сховати,

Але змушує небо тримать

Над вишневим садком біля хати.

Не потрібно ні Пітера нам, ні Москви,

Ні шматка від країни потвор,

Карфаген сам себе присудив,

Сам собі підписав приговор.

28 квітня

***

Наші бджоли,  наші гуси,

Чорнобаївські шамани,

І бандерівські цигани,

І чернігівські бабусі,

Відьми  конотопські наші,

І нескорені херсонці,  

Наше небо, наше сонце –

Все повстало проти раші.

Об’єдналось, засвітилось,

Набуло ваги і сили,

І нема вже фронту, тилу,

Є лише любов стокрила

До землі й до свободи.

До родинної оселі,

До судьби свого народу.

Попри долі невеселі,

Попри всі важки утрати,

Україна переможе,

До останнього солдата

Знищить воїнство вороже!